Хто з вас мріє побачити на власні очі Англію? Зізнаюсь, що я дуже цього хочу. Тому різними шляхами намагаюсь наблизитись до своєї мрії та “відчути” побільше всього англійського вже зараз, наприклад, читати книжки про Англію та англійців. Нещодавно прочитала дві книги на цю тематику - “Путеводитель по англичанам” Девіда Бойла та “Англия и англичане. О чем молчат путеводители” Кейт Фокс. Трошки вражень про них.
How to Be English by David Boyle / Девід Бойл "Путеводитель по англичанам"
Серед обіцянок - 100 захопливих розповідей про примхи та пристрасті англійців, про їхню історію та традиції, а також про те, що таке британський дух.
Я очікувала цікавих історій про жителів Англії, про їхній побут та традиції. Хотілось чогось легкого та пізнавального одночасно. Але ця книга виявилась зовсім не такою. Це якийсь путівник не про англійців, а для англійців, бо цінних відомостей для іноземців там практично немає. Автор дуже очевидно звертається в тексті саме до своїх співвітчизників. Багато що не пояснюється, тому доводиться додатково “гуглити” про що взагалі йде мова.
Тобто, тут не 100 захоплюючих розповідей, а 100 коротких есе на різноманітні теми - від архітектури й історії Англії до Титаніка та Бітлз. І тут маємо дві крайнощі: або автор говорить про відомі всім факти, або переходить у такі нетрі міркувань, які не англійцю зрозуміти важко.
В книзі Девіда Бойла "Путеводитель по англичанам є цікаві статті, але вони швидко обриваються (хочеться інформації більше). А деякі, навпаки, коротенькі, але читати їх справді важко. У більшості випадків ці статті - це просто голі факти, що доволі розчаровує. До того ж, ці 100 розповідей поділені за порами року, але незрозуміло за яким принципом автор це зробив.
Книга виявилась для мене сухою та нудною, очікуваного гумору я не дочекалась - провал і журбинка. Порекомендувати можу лише прихильникам англійської літератури, бо Девід Бойл напхав у книгу багато віршів, а також для любителів міфічних персонажів, наприклад, фей.
Я очікувала цікавих історій про жителів Англії, про їхній побут та традиції. Хотілось чогось легкого та пізнавального одночасно. Але ця книга виявилась зовсім не такою. Це якийсь путівник не про англійців, а для англійців, бо цінних відомостей для іноземців там практично немає. Автор дуже очевидно звертається в тексті саме до своїх співвітчизників. Багато що не пояснюється, тому доводиться додатково “гуглити” про що взагалі йде мова.
Тобто, тут не 100 захоплюючих розповідей, а 100 коротких есе на різноманітні теми - від архітектури й історії Англії до Титаніка та Бітлз. І тут маємо дві крайнощі: або автор говорить про відомі всім факти, або переходить у такі нетрі міркувань, які не англійцю зрозуміти важко.
В книзі Девіда Бойла "Путеводитель по англичанам є цікаві статті, але вони швидко обриваються (хочеться інформації більше). А деякі, навпаки, коротенькі, але читати їх справді важко. У більшості випадків ці статті - це просто голі факти, що доволі розчаровує. До того ж, ці 100 розповідей поділені за порами року, але незрозуміло за яким принципом автор це зробив.
Книга виявилась для мене сухою та нудною, очікуваного гумору я не дочекалась - провал і журбинка. Порекомендувати можу лише прихильникам англійської літератури, бо Девід Бойл напхав у книгу багато віршів, а також для любителів міфічних персонажів, наприклад, фей.
Watching the English: The Hidden Rules of English Behaviour by Kate Fox / “Англия и англичане. О чем молчат путеводители” Кейт Фокс
Кейт Фокс є соціальним антропологом та директором дослідницького центру соціальних проблем в Оксфорді.
Книга “Англия и англичане. О чем молчат путеводители”, яка до речі раніше в російському перекладі виходила з іншим оформленням та під назвою "Наблюдая за англичанами. Скрытые правила поведения", залишила після себе дуже дивне враження. З одного боку вона дуже сумбурна, з постійними повторенням одного й того ж, таке відчуття, немов готову книгу розрізали на шматочки та перемішали. Здається, якщо її зменшити в півтора рази, вона анічогісінько не втратить. Знову ж таки була розбіжність між очікуваннями та реальністю. Я також хотіла англійської іронії, іскрометного гумору та гарного легкого чтива, а отримала сатиру та наукові методи вивчення, викладені популярною мовою.
Кейт Фокс ставила собі на меті виявити характерні риси англійської самобутності, визначаючи приховані правила, що регулюють поведінкову модель і формують національний характер. Для цього вона проводила багато часу в пабах, на іподромах, в магазинах, нічних клубах, спостерігаючи за англійцями. Авторка сформувала схему таких рис:
У книзі ретельно аналізуються різні ситуації, події з рутинного життя англійців, починаючи від садівництва та закінчуючи сексом. В кінці майже кожного розділу нас чекає аналіз даної теми у розрізі класової приналежності. Причому поділ авторка проводить вкрай широкий: нижчий соціальний клас, вищий та середній, який теж поділяється на три (знову нижчий, середній, вищий).
Дуже дратує манера Фокс повторювати одне й те саме впродовж декількох сторінок, а то й в різних главах. Особисто мені цікавими здались лише декілька розділів, а саме про транспорт та паби. Виявляється, що те й інше відіграє важливу роль в житті англійця: в транспорті розмовляти з сусідами не прийнято, навіть якщо ви їздите поруч кілька місяців, а паби - це саме те місце, де можна соціалізуватися.
Також я дізналась, що:
У підсумку, книга Кейт Фокс “Англия и англичане. О чем молчат путеводители” цікавіша за попередню, але все одно стовідсоткового задоволення від неї я не отримала. Мне вона навіть втомлювала.
P.S. Ця книга, але в новішому виданні під назвою "Парадоксальные англичане. 2460 фактов", що, на мій погляд, не відповідає змісту, була у моєму Wish List 2018. Але я так і не зрозуміла, за що ж там віддавати 758 грн? O_O І як добре, що читала я старе видання та ще й в електронному вигляді. За таку ціну навіть любителям Англії та англійців я не можу її рекомендувати.
P.P.S. Про книжки, що розповідають про життя скандинавів, можна прочитати в пості про Фактор Hygge.
А ви любите читати книги про інші країни? Що порадите?
Книга “Англия и англичане. О чем молчат путеводители”, яка до речі раніше в російському перекладі виходила з іншим оформленням та під назвою "Наблюдая за англичанами. Скрытые правила поведения", залишила після себе дуже дивне враження. З одного боку вона дуже сумбурна, з постійними повторенням одного й того ж, таке відчуття, немов готову книгу розрізали на шматочки та перемішали. Здається, якщо її зменшити в півтора рази, вона анічогісінько не втратить. Знову ж таки була розбіжність між очікуваннями та реальністю. Я також хотіла англійської іронії, іскрометного гумору та гарного легкого чтива, а отримала сатиру та наукові методи вивчення, викладені популярною мовою.
Кейт Фокс ставила собі на меті виявити характерні риси англійської самобутності, визначаючи приховані правила, що регулюють поведінкову модель і формують національний характер. Для цього вона проводила багато часу в пабах, на іподромах, в магазинах, нічних клубах, спостерігаючи за англійцями. Авторка сформувала схему таких рис:
У книзі ретельно аналізуються різні ситуації, події з рутинного життя англійців, починаючи від садівництва та закінчуючи сексом. В кінці майже кожного розділу нас чекає аналіз даної теми у розрізі класової приналежності. Причому поділ авторка проводить вкрай широкий: нижчий соціальний клас, вищий та середній, який теж поділяється на три (знову нижчий, середній, вищий).
Дуже дратує манера Фокс повторювати одне й те саме впродовж декількох сторінок, а то й в різних главах. Особисто мені цікавими здались лише декілька розділів, а саме про транспорт та паби. Виявляється, що те й інше відіграє важливу роль в житті англійця: в транспорті розмовляти з сусідами не прийнято, навіть якщо ви їздите поруч кілька місяців, а паби - це саме те місце, де можна соціалізуватися.
Також я дізналась, що:
- Фраза “How do you do?”, яка потребувала у відповідь повторення того ж самого питання, більше не використовується в якості універсального стандартного вітання.
- “nice”, “sorry”, “typical” - зручні та універсальні багатоцільові слова, які підходять для багатьох випадків. Якщо не знаєте, що сказати, кажіть сорі, бо за словами Фокс, англійці в будь-якій ситуації кажуть sorry. А typical є універсальним терміном вираження незадоволення, застосовується для будь якої проблеми, неприємності, нещастя або біди.
- dinner - це звана вечеря, а вечірня трапеза з родиною - це supper. Саме так розділяють ці поняття верхівка середнього класу або вищий клас. Якщо англієць називає обід dinner, то він належить до робочого класу. Всі інші називають обід lunch.
- мені імпонує англійська витримка (думаю, з цієї точки зору мені було б комфортно жити в Англії). Типово англійський стиль - це поєднання компромісу та помірності, а також прагнення до порядку або до впорядкованого безладу. помірність - це чудова риса, але й помірним треба бути в міру.
- англійська ввічливість - це майже завжди формальність, дотримання правил, а не вираження справжньої участі.
- Англійці вважають, що робота - це обов'язок, а не священний борг. Це певрною мірою втомлююче неподобство, що викликане практичною необхідністю.
У підсумку, книга Кейт Фокс “Англия и англичане. О чем молчат путеводители” цікавіша за попередню, але все одно стовідсоткового задоволення від неї я не отримала. Мне вона навіть втомлювала.
P.S. Ця книга, але в новішому виданні під назвою "Парадоксальные англичане. 2460 фактов", що, на мій погляд, не відповідає змісту, була у моєму Wish List 2018. Але я так і не зрозуміла, за що ж там віддавати 758 грн? O_O І як добре, що читала я старе видання та ще й в електронному вигляді. За таку ціну навіть любителям Англії та англійців я не можу її рекомендувати.
P.P.S. Про книжки, що розповідають про життя скандинавів, можна прочитати в пості про Фактор Hygge.
А ви любите читати книги про інші країни? Що порадите?