Чи замислювались ви колись, як формується наше відношення до їжі? Чому деяким людям так важко подолати пристрасть до “солоденького”? Чому для перекусів рука тягнеться до упакування з печивом або чіпсами, а не за морквою чи селерою? Мені не так давно потрапила до рук книга Майкла Мосса “Сіль, цукор та жир. Як харчові гіганти підсадили нас на голку” (в оригіналі - Salt Sugar Fat: How the Food Giants Hooked Us by Michael Moss) та два пізнавальні й трохи шокуючі фільми про цукор, якими я і хочу сьогодні з вами поділитись.
“Сіль, цукор та жир. Як харчові гіганти підсадили нас на голку”
Автором книги є Майкл Мосс - це американський журналіст, який в 2010 році отримав Пулітцерівську премію за аналітичний репортаж.
В книзі, над якою автор працював три роки, розповідається про гігантів харчової індустрії (серед яких Coca-Cola, Nestle, Kraft). Про те, як вони створювали свої продукти, тестували їх та впливали на державні регулятори, формуючи потужне лобі в уряді. Про їхній вплив на раціон жителів США та інших країн та про соціальні наслідки такого впливу. Також Майкл Мосс розкриває тему впливу солі, цукру та жиру на наш мозок, яке викликає в людині залежність, подібну до наркотичної.
Хочу відзначити наступні моменти з книги:
- Всі успішні харчові компанії завдяки лабораторним дослідженням та роботі технологів знаходять ідеальну точку смаку і насолоди. Ця “точка блаженства” є оптимальним співвідношенням кількості цукру, жиру або солі, яка приводить споживачів до смакового екстазу і викликає звикання. Це дуже могутнє явище, яке визначає наш вибір їжі більшою мірою, ніж нам здається.
- Скорочуючи кількість одного шкідливого інгредієнта, наприклад, жирів, компанії непомітно збільшують кількість цукру, щоб утримати споживачів. Бо поліпшення харчової цінності продукту не повинно відбиватись на його привабливості для покупців.
- Наш організм набагато менше відчуває надлишок калорій, коли вони потрапляють до нього в рідкому стані, а не в якості твердої їжі. Отже, солодкі напої, які містять дуже багато цукру, не активують нервову систему так, як потрібно та залишаються нерозпізнаними організмом (йому важкувато усвідомити, що в баночці Кока-коли 0,33 л міститься 35 г цукру, або 6 ч.л.).
- Якщо прибрати з дому цукорницю, це навряд чи вирішить проблему надмірного споживання: більше ⅔ цукру в раціон надходить з харчових продуктів, що зазнали технологічної обробки.
- Дитячі пластівці для сніданку, які можуть містити понад 50% цукру (іноді цей показник досягає навіть 70%) продаються в відділі злакових продуктів, а не в кондитерському відділі.
- Біда не в тому, що харчова індустрія вчить дітей любити солодке. А в тому, що вона привчає дітей до того, якою нібито повинна бути їжа на смак.
- Харчові компанії дуже вміло впливають на свідомість дітей шляхом прихованої реклами. Наприклад, солоний смак дітям повністю нав'язується, бо з народження вони не сильно то й полюбляють солоне (на відміну від солодкого).
- Одна з найцінніших функцій жирів - це передача інших смаків. Жир - це не смак, а відчуття. Додатковий жир підвищує привабливість продуктів, особливо солодких. Це дуже небезпечно, бо в такому випадку наш мозок просто не розпізнає цей надлишок жиру.
- Ключове правило готового харчування: в будь-якій незрозумілій ситуації додавай цукор.
- Існує поняття зникаючої калорійної щільності. Якщо щось швидко тане, мозок вважає, що там зовсім немає калорій і можна їсти це скільки завгодно.
- Для виробників зменшення кількості цукру, жиру та солі означає погіршення текстури та смаку продуктів і внаслідок цього - падіння продажів. Компанії ніколи не відмовляться від тріо "сіль, цукор і жир". Головне питання при розробці рецептури - скільки ж взяти кожного з них, щоб домогтися максимальної привабливості продукту.
В якості висновку автор підкреслює, що споживачі мають право та можливість вибирати корисні харчові продукти. Необхідно підвищувати свою споживчу усвідомленість, читати, що написано на упакуванні та контролювати своє харчування. Адже вибір все одно за нами. Ми здатні вирішувати, що купувати та скільки їсти.
Jamie's Sugar Rush
Джеймі Олівер у 2015 році випустив документальний фільм Цукрова лихоманка (Jamie's Sugar Rush):
У фільмі Олівер розповідає про своє дослідження глобальних проблем зі здоров'ям, які виникають внаслідок надмірного вживання цукру. Мета фільму - донести глядачам, як надмірне споживання цукру впливає на наш організм і до яких наслідків це призводить. Наприклад, 7000 жителів Сполученого Королівства пережили ампутацію кінцівок через цукровий діабет. Це 135 ампутацій на тиждень. Жахливо...
Приклад мексиканців
Мексика є тією з країн, де вживання цукру та солодких напоїв однією людиною досягає 2 л на добу. Більше ⅔ дорослого населення внаслідок цього страждають від ожиріння або надлишкової ваги чи діабету 2-го типу, що є провідною причиною смерті. Щоб виправити ситуацію, місцева влада ввела податок у 10% на напої із додаванням цукру. Це скоротило його вживання на 6%.
Натхненний мексиканським прикладом, Джеймі Олівер вирішує закликати уряд Великобританії ввести податок на солодкі прохолодні напої. Заради цього, Джеймі вводить власний податок на солодкі напої в своїх британських ресторанах, аби подати приклад уряду. Виручені гроші (а це близько £80000 на рік) він витрачатиме на навчання дітей правильному харчуванню та харчовому етикету.
Цілком логічно, що ресторанний бізнес може впливати на харчову поведінку людей. Хоча податки - це досить непопулярне рішення, ситуація занадто критична. Джеймі сподівається, що інші ресторани також підтримають його ініціативу і вони разом зможуть привернути увагу британського уряду.
Мені дуже імпонує Джеймі Олівер. Бо він не тільки класний кухар зі смачними рецептами (обожнюю картоплю за його методом приготування), а й усвідомлена людина, яка намагається змінити світ на краще. Наприклад, він вже протягом 10 років активно бореться з проблемою нездорового харчування в англійських школах.
У фільмі не буде зайвої інформації. Тут все чітко, зрозуміло та доступно. Не шкодуйте часу на перегляд. Він точно спонукатиме почати відноситись до їжі більш усвідомлено і нагадає, яку жахливу ціну можна заплатити за швидкоплинне смакове задоволення.
Фільм Джеймі Олівера Jamie's Sugar Rush (в оригіналі):
В російському перекладі:
That Sugar Film
Ще один цікавий фільм, який торкається проблеми надмірного споживання цукру - документальний проект австралійського актора Деймона Гамо - That Sugar Film:
Він провів цікавий експеримент і харчувався тільки продуктами із маркуванням “healthy”, які позиціюються як здорові та правильні. Але несподівано, зовсім не схильний до повноти, Деймон починає стрімко набирати вагу саме через “прихований” цукор, який міститься в свіжих соках, мюслі, знежирених йогуртах та в іншій “здоровій” їжі.
Деймон Гамо провів своє дослідження, вирушивши в подорож світом харчової індустрії, розкрив таємниці шкідливих смаколиків, дав кілька корисних порад стосовно того, чого все ж таки слід уникати в гонитві за здоровим способом життя.
Це повчальна історія того, як суспільство споживання і мода на "здорове харчування" насправді призводять нас до ожиріння. Фільм буде корисний всім, хто шукає додаткової мотивації та прагне обмежити споживання солодкого.
Фільм про цукор:
Поділіться, будь ласка, яке у вас ставлення до солодкого, готової їжі та фаст-фуду. Чи обмежуєте споживання “шкідливих смаколиків”?